Виробництво небезпечних за своєю природою матеріалів відбувається в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються. Ці хімічні речовини виробляються внаслідок прив’язки до певних існуючих технологій та помітних початкових витрат на впровадження зелених хімічних альтернатив, доступних у країнах із розвиненою економікою.
Метою Стокгольмської конвенції є зменшення використання та утворення стійких органічних забруднювачів (СОЗ), прагнучи до їхньої ліквідації. Станом на 2019 рік Стокгольмську конвенцію підписали 182 країни, в т.ч. Україна. СОЗ, які використовуються, наприклад, при виготовленні текстильних і килимових виробів, у будівельній і металообробній галузях, з урахуванням масштабів виробництва, мають великий потенціал до заміни на альтернативні речовини, що відповідають принципам зеленої хімії.
Метою Мінаматської конвенції є захист здоров’я людей та довкілля від антропогенних викидів ртуті та ртутьвмісних сполук. Станом на 2017 рік конвенцію подписали 128 країн (Україна ще її не ратифікувала). Конвенція містить положення, що стосуються всього життєвого циклу ртуті, включно з контролем та скороченням для низки продуктів, процесів та галузей, де ртуть використовується або виділяється. Конвенція також стосується безпосереднього видобутку ртуті, її експорту та імпорту, безпечного зберігання та утилізації у вигляді відходів. Оскільки ртутні батареї все ще використовуються у всьому світі і, зокрема, в Україні, існують значні можливості для масштабованої заміни для досягнення цілей конвенції.
У 2017 році ЮНІДО розпочало глобальну ініціативу щодо впровадження підходів та технологій зеленої хімії. У червні 2020 року Глобальний екологічний фонд (ГЕФ) затвердив концепцію проєктної пропозиції ЮНІДО “Глобальна програма інновацій та мереж зеленої хімії” (Greenchem) для подальшої розробки повномасштабного проєкту.